Есе

Я - педагог і особистість

  

Мій девіз – усе робити з любов’ю.

Моя мета – допомогти кожній дитині знайти саму себе.

Моя мрія – бачити щасливими усіх навколо.

    Життя кожної людини схоже на спіральні сходинки. Ними можна підійматися вгору, можна спускатися вниз, можна взагалі нікуди не йти. Кожен вирішує сам напрям свого руху. Звичайно ж, найлегше cпускатися сходинками – це зручно, спуск донизу вимагає мало зусиль, і можливо, що й темрява знизу чимось зацікавлює. Але, як правило, під сходинками нас чекає морок, туди майже не потрапляють сонячні промінчики і, зрештою, там можна просто опинитися серед купи мотлоху. Якщо ж затриматися в одному місці, вибравши найзатишнішу серед усіх сходинок, то спочатку навіть може здатися, що це і є твоє місце. Проте так  триватиме не довго – ви ж на цих сходинках не одні. Для натовпу, який постійно рухається вгору-вниз, ви будете незручні. Спочатку вас обминатимуть, потім штовхатимуть, і, зрештою, зіштовхнуть донизу.

    Найважчим та разом із тим найцікавішим є рух вгору. Він вимагає зусиль, інколи здається невиправдано важким та подекуди навіть нестерпним. І тут важливо згадати про ті краєвиди, які ви можете відкрити для себе на самій верхній сходинці – сонце буде дуже близько, а через відчинену кватирку у вікні можна буде погладити хмаринку.

    Все це насправді відбувається з нами у житті.

    Я – вчитель. Мені самій доводиться увесь час підніматися такими сходинками. Та головним є те, що своїм рухом вгору я здатна закликати до такого ж руху і своїх учнів. Мені часто буває важко, але зупинятися я не маю права – адже буду заважати дітям рухатися вперед, дам підставу думати, що можна жити не на повну силу, знищу бажання досягати висот у своєму житті. Окрім цього, я навчаю своїх дітей правилам такого життєвого руху, головними з яких є доброта, людяність, бажання допомогти та підтримати оточуючих, виховую у своїх учнях почуття толерантності і такту, щирості та справедливості, вміння чесно жити і гідно долати перешкоди. А мої учні, у свою чергу, теж завжди мене підтримують, підбадьорюють та дають можливість відчувати себе постійно юною.

    Під час такого руху вгору я передаю своїм учням потрібні знання та навчаю  вміло їх використовувати, постійно вдосконалюючись як фахівець. Ми разом відкриваємо нові горизонти,  маємо спільні радощі та турботи - і кожен із моїх учнів знаходить саме ту омріяну сходинку, до якої прагнув. А я - учитель, який зажди поруч, проживаю з кожних своїм учнем частину його життя, щиро радію їх успіхам і з нетерпінням чекаю на їх перемоги.